Склад
діючі речовини: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 320 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду або 320 мг валсартану та 25 мг гідрохлортіазиду;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний; гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 4000, оксид заліза червоний (E 172) – лише у Вальсакорі Н 320, оксид заліза жовтий (E 172) – лише у Вальсакорі НD 320.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група
Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Код АТС C09D A03.
Показання
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, артеріальний тиск яких відповідно не регулюється монотерапією.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активних речовин або до будь-якого з компонентів препарату; підвищена чутливість до будь-якого сульфонамідного препарату; тяжкі порушення функції печінки, цироз та холестаз; анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв); гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія або симптоматична гіперурикемія, резистентні до терапії; одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину – у тому числі валсартану або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ 3 г/добу та неселективні НПЗП
При супутньому прийомі антагоністів ангіотензину II з НПЗП може виникати послаблення антигіпертензивного ефекту. Також супутній прийом препаратів Вальсакор H 320 та Вальсакор HD 320 та НПЗП може підвищити ризик погіршення функції нирок та призвести до підвищення рівня калію в сироватці.
Тому рекомендується моніторинг функції нирок на початку лікування, а також достатнє забезпечення пацієнта рідиною.
Взаємодії, пов’язані з валсартаном
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) препаратами груп АРА, ІАПФ або аліскіреном
Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препаратів групи АРА, в тому числі валсартану з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як препарати групи ІАПФ або аліскірен (див. розділ «Особливості застосування»).
Одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШГФ < 60 мл/хв./1,73 м2) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Супутній прийом не рекомендується
Калійзберігаючі діуретики, добавки калію, замінники солі, що містять калій, або інші препарати, що можуть збільшити рівень калію
Якщо існує потреба в прийомі лікарського препарату, що впливає на рівні калію, в комбінації з валсартаном, рекомендується проводити моніторинг рівнів калію в плазмі.
Транспортери
За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватися належних заходів на початку або в кінці супутнього застосування цих лікарських засобів.
Не визначалося взаємодії
Дослідження не виявили жодної взаємодії клінічного значення валсартану з будь-якою з таких речовин: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з компонентом препарату Вальсакор H 320 та Вальсакор HD 320 – гідрохлортіазидом (див. «Взаємодії, пов’язані з гідрохлортіазидом»).
Взаємодії, пов’язані з гідрохлортіазидом
Супутнє застосування, що потребує обережності
Лікарські препарати, що асоціюються з підвищеною втратою калію та з гіпокаліємією (наприклад калійуретичні діуретики, кортикостероїди, проносні засоби, адренокортикотропні гормони, амфотерицин, кареноксолон, пеніцилін G, саліцилова кислота та похідні).
Якщо ці препарати необхідно призначити разом з комбінацією гідрохлортіазид-валсартан, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі. Ці лікарські засоби можуть посилити вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці.
Лікарські засоби, що можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует»:
антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);
антиаритмічні препарати класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
інші (наприклад бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно,
галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).
Через ризик гіпокаліємії гідрохлортіазид слід вводити з обережністю з лікарськими препаратами, що можуть викликати тахікардію типу «пірует».
Серцеві глікозиди
У разі наявності аритмії серця, викликаної дигіталісом, при прийомі тіазидів може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія.
Солі кальцію та вітамін D
Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, разом із вітаміном D або солями кальцію може збільшувати рівень кальцію в сироватці.
Антидіабетичні препарати (пероральні препарати та інсулін)
Лікування тіазидом може впливати на переносимість глюкози. Може знадобитися коригування дози антидіабетичного препарату. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактоцидозу, викликаного можливою функціональною нирковою недостатністю, яка пов’язана з прийомом гідрохлортіазиду.
Бета-блокатори та діазоксид
Супутній прийом тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.
Лікарські засоби, що застосовуються в лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Може знадобитися коригування дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазиду може підвищити частоту появи реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні препарати (наприклад атропін, біпериден)
Ці препарати можуть збільшити біодоступність діуретиків тіазидного типу, можливо, через зниження перистальтики шлунка та кишечнику та швидкості випорожнення шлунка.
Амантадин
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть підвищити ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Смоли холестираміну та колестиполу
Абсорбція тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, порушується при наявності смол аніонного обміну.
Цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть знизити виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх мієлосупресивні ефекти.
Скелетно-м’язові релаксанти, недеполяризовані (наприклад тубокурарин)
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію похідних кураре.
Циклоспорин
Супутнє лікування циклоспорином може підвищити ризик гіперурикемії та ускладнень типу подагри.
Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти
Вони можуть посилити ортостатичну гіпотензію.
Метилдопа
Є повідомлення про випадки гемолітичної анемії, яка виникала при супутньому прийомі гідрохлортіазиду та метилдопи.
Карбамазепін
У пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид супутньо з карбамазепіном, може розвинутись симптоматична гіпонатріємія. Тому таких пацієнтів слід проінформувати про можливість гіпонатріємічних реакцій та здійснювати відповідний моніторинг їх стану.
Контрастне середовище з йодом
У випадку зневоднення, спричиненого діуретиками, існує підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах йодного препарату. Перед введенням у пацієнтів слід відновити рідинний баланс.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Валсартан/гідрохлортіазид
Позитивний вплив валсартану в комбінації з гідрохлортіазидом на серцево-судинну смертність та захворюваність дотепер не відомий.
Епідеміологічні дослідження показали, що довготривале лікування гідрохлортіазидом знижує ризик серцево-судинної смертності та захворюваності.
Валсартан
Валсартан – це перорально активний, потужний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (Ang II). Він діє селективно на підтип рецепторів AT1, які відповідальні за відомі дії ангіотензину II. При збільшенні концентрації ангіотензину ІІ в плазмі після блокади рецепторів АТ1 відбувається стимуляція незаблокованих рецепторів АТ2, які регулюють дію рецепторів АТ1. Валсартан не проявляє будь-якої агоністичної активності відносно рецепторів АТ1 і має значно більшу спорідненість (приблизно в 20000 разів) з рецепторами AT1, ніж з рецепторами AT2 . Невідомо, чи зв’язується валсартан з іншими гормональними рецепторами, чи блокує їх або іонні канали, які є важливими в кардіоваскулярній регуляції.
Валсартан не пригнічує активності АПФ (відомого також як кініназа II), що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II та каталізує розпад брадикініну. Оскільки немає жодного впливу на АПФ та жодного підвищеня рівня брадикініну або речовини P, малоймовірно, що антагоністи ангіотензину II будуть асоціюватись з кашлем.
Введення валсартану пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску без зміни частоти пульсу. У більшості пацієнтів після введення одноразової пероральної дози початок антигіпертонічної дії відбувається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект триває більше 24 годин після прийому дози. Під час повторного дозування максимальний ефект досягається протягом 2-4 тижнів та триває протягом довготривалої терапії. Разом з гідрохлортіазидом досягається додаткове зниження артеріального тиску.
Різке припинення прийому валсартану не призводило до появи артеріальної гіпертензії або інших побічних клінічних явищ.
Гідрохлортіазид
Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії тіазидних діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na і Cl в дистальні звивисті канальці. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na+Cl-, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl-. Внаслідок цього механізми реабсорбції електролітів змінюються: виведення натрію та хлориду збільшується приблизно однаковою мірою; внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми з подальшим підвищенням активності реніну, секреції альдостерону та виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію в сироватці. Зв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому при супутньому лікуванні валсартаном, можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи зменшується спричинене гідрохлортіазидом виведення калію порівняно з монотерапією гідрохлортіазидом.
Фармакокінетика.
Валсартан/гідрохлортіазид
Системна біодоступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30 % при супутньому введенні з валсартаном. На кінетику валсартану не так помітно впливає супутнє введення гідрохлортіазиду. Така явна взаємодія не впливає на комбіноване застосування валсартану та гідрохлортіазиду, оскільки контрольовані клінічні дослідження показали чіткий антигіпертензивний ефект, більший, ніж отриманий при застосуванні окремо будь-якої активної речовини або плацебо.
Валсартан
Абсорбція
Після перорального прийому лише валсартану максимальна концентрація (Cmax) його в плазмі досягається за 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23 %. Прийом їжі знижує експозицію до валсартану, яка вимірюється за допомогою середньої величини площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно на 40 % та Cmax приблизно на 50 %, хоча приблизно через 8 годин після застосування препарату концентрації валсартану в плазмі у стані натще та в стані ситості є аналогічними. Однак таке зниження середньої величини AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна застосовувати або під час прийому їжі, або між прийомами.
Розподіл
Об’єм розподілу валсартану в стабільному стані після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 л. Це вказує на те, що валсартан не розподіляється в тканинах екстенсивно. Валсартан дуже сильно зв’язується з білками сироватки (94-97 %), головним чином з альбуміном сироватки.
Біотрансформація
Валсартан не біотрансформується в великому об’ємі,
KRKA d.d. Novo Mesto (Словенія)
(067) 42-100-46
(095) 10-70-232
