Вимпат

Инструкция Вимпат

• Состав
• Показания
• Противопоказания
• Способ применения и дозы
• Побочные эффекты
• Передозировка
• Применение при беременности и кормлении грудью
• Условия и срок хранения

Склад

діюча речовина: lacosamide;

1 мл розчину для інфузій містить лакосаміду 10 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена 10 %, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Інші протиепілептичні засоби. Код АТС N03A X18.

Показання

Вімпат® застосовують як допоміжну терапію для лікування парціальних судом, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією віком від 16 років у складі комплексної терапії.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або допоміжних речовин.

Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня в анамнезі.

Спосіб застосування та дози

Вімпат® у вигляді розчину для інфузій застосовують як альтернативне лікування пацієнтам, яким тимчасово неможливо приймати препарат перорально.

Рекомендовано застосування препарату внутрішньовенно двічі на добу протягом не більше 5 днів.

Вімпат® застосовують внутрішньовенно двічі на день.

Рекомендована початкова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень дозу збільшують до 100 мг двічі на день.

Застосування препарату також може бути розпочато з одноразової навантажувальної дози – 200 мг, надалі, приблизно через 12 годин, застосовують підтримувальну дозу по 100 мг двічі на день (200 мг/день). Навантажувальна доза (200 мг одноразово) може бути застосована пацієнтам у тих випадках, коли лікар вважає, що швидке досягнення стійкої концентрації лакосаміду в плазмі та терапевтичний ефект гарантовані. Введення препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, з урахуванням можливості підвищення частоти побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»). Введення навантажувальної дози не було вивчено при гострих станах, таких як епілептичний статус.

З урахуванням ефективності і переносимості підтримувальну дозу можна збільшувати кожного тижня по 50 мг двічі на день до максимальної добової дози 400 мг/добу (200 мг двічі на день).

Відміняти Вімпат® рекомендується поступово (знижуючи дозу на 200 мг на тиждень).

Розчин вводять внутрішньовенно протягом від 15 до 60 хвилин двічі на день. Розчин можна вводити без додаткового розведення. При необхідності можна перейти з прийому препарату внутрішньо на внутрішньовенне введення без титрування дози і навпаки. При цьому не слід міняти добову дозу і кратність застосування (двічі на день).

Застосування хворим з порушенням функції нирок

Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок можливе застосування навантажувальної дози (200 мг 1 раз), але надалі титрування дози (> 200 мг на день) слід проводити з обережністю. Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (КЛкр ≤ 30 мл / хв) та для пацієнтів з термінальною стадією ниркової хвороби рекомендується максимальна доза 250 мг/ день. Таким пацієнтам титрування дози слід проводити з обережністю. Якщо призначено навантажувальну дозу, одноразову початкову дозу – 100 мг на день, з наступним застосуванням по 50 мг двічі на день застосовують протягом першого тижня.

Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, рекомендується ввести додатково до 50 % розподіленої добової дози безпосередньо в кінці процедури. Лікування хворих з термінальною хворобою нирок слід проводити обережно, оскільки клінічний досвід застосування препарату таким пацієнтам невеликий і можливе накопичення метаболіту, що не має відому фармакологічну активність.

Застосування хворим з порушенням функції печінки

Пацієнтам з легким і помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу для таких пацієнтів слід обережно, враховуючи можливість супутнього порушення функції нирок. Застосування навантажувальної дози (200 мг одноразово) можливе, але надалі титрування дози (> 200 мг на день) слід проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду не вивчалась у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки.

Застосування літнім людям (понад 65 років)

Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду немолодим пацієнтам з епілепсією обмежений. У літніх людей необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і збільшення рівня AUC.

Застосування дітям

Вімпат® не рекомендується призначати дітям і підліткам віком до 16 років, оскільки безпека і ефективність препарату в цих вікових групах не вивчалися.

Побічні реакції

За узагальненими результатами плацебо-контрольованих клінічних досліджень, в яких брало участь 1308 пацієнтів з парціальними нападами, 61,9 % пацієнтів, рандомізованих в групу лакосаміду, та 35,2 % пацієнтів, рандомізованих в групу плацебо, мали щонайменше 1 побічну реакцію. Частішими побічними реакціями були запаморочення, головний біль, нудота та диплопія. Побічні ефекти препарату найчастіше були незначними або помірно вираженими. Поява деяких з них була дозозалежною, і зменшення дози препарату призводило до їх полегшення. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту загалом зменшувались через деякий час.

Застосування препарату в клінічних дослідженнях при появі побічних ефектів було припинено у 12,2 % випадків порівняно з 1,6 % при застосуванні плацебо. Найчастіше причиною припинення курсу лікування лакосамідом було запаморочення.

Частота побічних реакцій з боку центральної нервової системи (таких як запаморочення) може підвищуватись після застосування навантажувальної дози.

Застосування лакосаміду супроводжується дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можливі небажані реакції, пов’язані з подовженням цього інтервалу (атріовентрикулярна блокада, непритомність, брадикардія).

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією атріовентрикулярна блокада 1 ступеня спостерігається нечасто, у 0,7 %, 0 %, 0,5 % та 0 % при дозі лакосаміду 200 мг, 400 мг, 600 мг та плацебо відповідно. У цих дослідженнях атріовентрикулярна блокада ІІ або вищого ступеня не спостерігалась. Проте випадки атріовентрикулярної блокади І та ІІІ ступеня, пов’язані із застосуванням лакосаміду, були зареєстровані в постмаркетинговий період. Під час клінічних досліджень втрата свідомості виникала нечасто. При цьому частота її появи майже однакова у пацієнтів, які отримували лакосамід (0,1 %), та у пацієнтів, які отримували плацебо (0,3 %). Під час короткострокових досліджень лакосаміду за участю хворих на епілепсію про фібриляцію передсердь або тріпотіння не повідомлялось, проте обидва явища мали місце у відкритих дослідженнях при епілепсії та в постмаркетинговий період.

Відхилення від норми показників печінкової функції спостерігались під час контрольованих досліджень лакосаміду за участю дорослих пацієнтів з нападами парціальних судом, які одночасно приймали від 1 до 3 протиепілептичних препаратів. Підвищення рівня АЛТ до ≥ 3 х ВМН розвинулось у 0,7 % (7/935) пацієнтів, які приймали лакосамід, та у 0 % (0/356) пацієнтів групи плацебо.

Реакції гіперчутливості із залученням різних органів і систем були зареєстровані у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні засоби. Прояви цих реакції є змінними, але зазвичай вони супроводжуються лихоманкою і висипом та можуть бути пов’язані із залученням різних органів і систем. Випадки розвитку реакцій гіперчутливості при застосуванні лакосаміду були зареєстровані рідко. У разі якщо такі побічні реакції підозрюють, застосування препарату слід припинити.

Нижче наведено побічні реакції, що були виявлені під час аналізу узагальнених результатів плацебо-контрольованих клінічних досліджень (із частотою виникнення ≥ 1% в групі лакосаміду та для яких різниця у частоті була >1 % порівняно з групою плацебо) та постреєстраційного моніторингу побічних реакцій. Частота побічних реакцій оцінювалась таким чином: дуже часто (1/10), часто (1/100 до < 1/10), нечасто (1/1 000 до < 1/100), невідома частота (не може бути оцінена за наявними даними). У кожній групі побічні реакції наведені у порядку зменшення їх тяжкості.

Судинні розлади: невідома частота – агранулоцитоз2.

З боку імунної системи: нечасто – медикаментозна гіперчутливість2.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації, порушення пам’яті, когнітивний розлад, сонливість, тремор, ністагм, гіпоестезія1, дизартрія1, порушення уваги1.

Психічні порушення: часто – депресія, стан сплутаної свідомості1, безсоння2; нечасто – агресія2, ажитація2, ейфорічний настрій2, психотичний розлад2, спроба самогубства2, суїцидальне мислення2, галюцинації2.

З боку органів зору: дуже часто – диплопія; часто – затьмарення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах1.

З боку серця: нечасто – атріовентрикулярна блокада2, брадикардія2, фібриляція передсердь2, тріпотіння передсердь2.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – блювання, запор, метеоризм, диспепсія1, сухість у роті1.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – відхилення від норми функціональних показників печінки2.

З боку шкіри і підшкірних тканин: часто – свербіж, висипання2; нечасто – ангіоневротичний набряк2, кропив’янка2.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто – м’язовий спазм1.

Загальні порушення і реакції у місці введення препарату: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість1, подразнення3, біль або дискомфорт3 у місці ін’єкції; нечасто – еритема3.

Травми, отруєння та ускладнення процедур: часто – падіння, тріщини шкіри.

Примітки:

1 потенційно важливі побічні реакції, які спостерігались в об’єднаних клінічних дослідженнях, з частотою виникнення, яка не відповідає критеріям, поданим вище;

2 побічні реакції, про які повідомлялось у постмаркетинговий період;

3 місцеві побічні ефекти, пов’язані із внутрішньовенним введенням.

Передозування

Клінічні дані про передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг/добу клінічні симптоми (запаморочення і нудота) були в основному пов'язані з центральною нервовою системою і шлунково-кишковим трактом і проходили після зниження дози. Найвища доза передозування, про яку повідомлялось в ході програми клінічної розробки, – прийом 12 г препарату разом із кількома іншими антиепілептичними препаратами у токсичних дозах (пацієнт перебував у комі; з часом його стан повністю відновився без виникнення стійких ускладнень).

Антидоту лакосаміду не існує. Лікування передозування включає загальні підтримувальні заходи і при необхідності гемодіаліз.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Ризик, пов’язаний з епілепсією і застосуванням протиепілетичних засобів в цілому: у новонароджених дітей жінок з епілепсією частота вроджених вад в 2-3 рази вища, ніж в загальній популяції (приблизно 3 %). Комбінована протиепілептична терапія у вагітних жінок супроводжувалася збільшенням частоти вроджених вад у дітей, проте залишається неясним, якою мірою це пов’язано з лікуванням та/або самим захворюванням. Більше того, під час вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки ускладнення хвороби може мати серйозні наслідки як для матері, так і для плода.

Ризик, пов’язаний із застосуванням лакосаміду: немає відповідних даних щодо застосування лакосаміду вагітним жінкам. У дослідженнях на тваринах (щурах та кролях) не виявлено тератогенних ефектів препарату, але спостерігалась ембріотоксичність при введенні препарату матері у токсичних дозах. Ризик для вагітних жінок не відомий. Лакосамід не слід застосовувати вагітним жінкам, за винятком тих випадків, коли лікування необхідне (якщо користь для матері явно перевищує ризик для плода та лише за призначенням лікаря). Якщо жінка планує вагітність, то необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату.

Годування груддю

Відомостей про виведення лакосаміду з грудним молоком немає. У дослідженнях на тваринах підтверджено, що лакосамід проникає у молоко. Як застережний захід – слід припинити годування груддю під час лікування лакосамідом.

Фертильність

Негативний вплив на фертильність та репродуктивну функцію щурів жіночої та чоловічої статті не спостерігався у дозах, коли вміст речовини в плазмі крові (AUC) приблизно у 2 рази більше, ніж AUC плазми людини при застосуванні максимальної рекомендованої дози.

Діти

Застосовувати препарат дітям віком до 16 років не рекомендується.

Особливості застосування

Запаморочення

Лікування лакосамідом іноді супроводжується запамороченням, що може призвести до збільшення частоти випадкових ушкоджень та падіння. Тому пацієнтів слід попередити про можливий вплив препарату та рекомендувати бути обережними.

Серцевий ритм та провідність

У ході клінічних досліджень відмічалася пролонгація інтервалу PR під час прийому лакосаміду. Лакосамід слід застосовувати з обережністю пацієнтам з відомими порушеннями серцевої провідності або серйозними серцевими захворюваннями, а саме інфарктом міокарда або серцевою недостатністю в анамнезі. З особливою обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам літнього віку, оскільки у них може бути підвищений ризик серцевих захворювань, або тоді, коли лакосамід застосовують одночасно з препаратами, що викликають пролонгацію інтервалу PR.

Під час постреєестраційного моніторингу побічних явищ надходили повідомлення про AV-блокаду другого або вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду за участю пацієнтів з епілепсією не повідомлялось про фібриляцію або тріпотіння передсердь; однак такі повідомлення траплялись під час відкритих досліджень при епілепсії та в ході постреєстраційного моніторингу.

Пацієнтів необхідно ознайомити із симптомами AV-блокади другого чи вище ступенів (наприклад, повільний або нерегулярний пульс, сплутаність або втрата свідомості) та симптомами фібриляції та тріпотіння передсердь (наприклад, посилене серцебиття, швидкий або нерегулярний пульс, задишка). Пацієнтам слід радити звернутись за медичною допомогою у разі появи таких симптомів.

Суїцидальне мислення та поведінка

Суїцидальне мислення та поведінка спостерігались у пацієнтів, які отримували протиепілептичні засоби при різних захворюваннях. Мета-аналіз рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень антиконвульсантів також продемонстрував незначне збільшення ризику появи суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, а наявні дані не виключають можливості збільшення ризику при застосуванні лакосаміду.

Таким чином, слід контролювати появу у пацієнтів ознак суїцидального мислення та поведінки і призначати, у разі необхідності, відповідне лікування. Слід рекомендувати пацієнтам та особам, які здійснюють нагляд за ними, у випадку появи ознак суїцидального мислення та поведінки звертатись за порадою до лікаря.

1 флакон препарату містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію. Це необхідно враховувати при застосуванні пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженим вживанням солі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Вімпат® може незначним чином або помірно впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення або затьмарення зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або працювати зі складною технікою, доки вони не оцінять свою реакцію на прийом Вімпату®.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепіном, ламотриджином, прегабаліном) і антиаритмічними препаратами I класу. Проте в клінічних дослідженнях не було відзначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід в комбінації з карбамазепіном або ламотриджином.

Дані in vitro

Результати досліджень свідчать про низьку імовірність взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не індукує ферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9 і не пригнічує CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1 при таких концентраціях у плазмі крові, що застосовувалися в ході клінічних досліджень. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані іn vitro свідчать, що CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-десметилметаболіту.

Дані іn vivo

Іn vivo лакосамід не пригнічує та не індукує фермент CYP2C19 та ЗА4 клінічно значущим чином.

Лакосамід не впливав на AUC мідазоламу (метаболізується за участю CYP3A4, лакосамід приймався в дозі 200 мг двічі на добу), але Cmax мідазоламу була дещо підвищеною (30 %). Лакосамід не впливав на фармакокінетику омепразолу (метаболізується за участю CYP2C19 та 3A4, лакосамід приймався в дозі 300 мг двічі на добу).

Інгібітор CYP2C19, омепразол (40 мг один раз на добу), не зумовлював клінічно значущих змін експозиції лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірно потужні інгібітори CYP2C19 впливатимуть на системну експозицію лакосаміду у клінічно значущому обсязі.

Рекомендується обережність при одночасному застосуванні потужних інгібіторів CYP2C9 (наприклад флуконазолу) та CYP3A4 (наприклад ітраконазолу, кетоконазолу, ритонавіру, кларитроміцину), що може призводити до зростання системної експозиції лакосаміду. Такі взаємодії не встановлено in vivo, але їх імовірність ґрунтується на даних in vitro.

Потужні індуктори ферментів, такі як рифампіцин або звіробій (Hypericum perforatum), можуть викликати помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв’язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними.

Протиепілептичні препарати

Лакосамід не викликав істотних змін концентрацій карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі. Своєю чергою, карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на рівень лакосаміду в плазмі. За даними фармакокінетичного аналізу популяції, супутня терапія іншими протиепілептичними засобами, що індукують ферменти (карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом в різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25 %.

Пероральні контрацептиви

Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом і пероральними контрацептивами етинілестрадіолом і левоноргестрелом. Лакосамід не впливав на концентрації прогестерону.

Інші

Лакосамід не впливав на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значущої взаємодії лакосаміду і метформіну не виявлено.

Даних про взаємодію лакосаміду з алкоголем немає.

Ступінь зв’язування лакосаміду з білками становить менше 15 %. У зв’язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв’язуються з білками, малоймовірна.

Фармакологічні властивості

Механізм дії

Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлений. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro було показано, що лакосамід селективно підсилює повільну інактивацію вольтаж-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів.

Фармакодинаміка. Протисудомна ефективність лакосаміду встановлена в різних дослідах на тваринах з парціальними і первинними генералізованими судомами та затримкою розвитку кіндлінгу (епілептогенез експериментальних тварин). У доклінічних дослідженнях лакосамід проявляв синергетичну або адитивну протисудомну дію в комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатом, ламотриджином, топіраматом або габапентином.

Даних про ефективність монотерапії лакосамідом недостатньо.

Клінічна ефективність та безпека

Ефективність препарату Вімпат® як додаткової терапії в рекомендованих дозах (200 мг на добу та 400 мг на добу) була встановлена в ході 3 багатоцентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень тривалістю 12 тижнів. Ефективність 600 мг препарату на добу також була встановлена в ході контрольованих досліджень додаткової терапії, хоча ефективність цієї дози була такою ж, як і 400 мг на добу. Пацієнти гірше переносили цю дозу, тому що виникали побічні реакції з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту. Таким чином, не рекомендовано призначати дозу 600 мг на добу. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Метою цих досліджень, у яких брало участь 1308 пацієнтів, які мали в анамнезі в середньому 23 роки парціальних нападів, було оцінити ефективність та безпеку лакосаміду при одночасному застосуванні з 1-3 іншими протиепілептичними препаратами для пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами як із вторинною генералізацією, так і без неї. Загалом відсоток пацієнтів, у яких на 50 % знизилась частота появи нападів, становив 23 %, 34 % та 40 % при застосуванні плацебо, 200 мг та 400 мг лакосаміду на добу відповідно.

Достатніх даних стосовно відміни супутнього протиепілептичного медикаментозного лікування з метою досягнення успіху завдяки монотерапії лакосамідом немає.

Фармакокінетику та безпечність застосування одноразової навантажувальної дози лакосаміду внутрішньовенно було визначено у багатоцентровому, відкритому дослідженні з метою оцінки безпеки і переносимості раптового початку застосування лакосаміду за допомогою однієї навантажувальної дози внутрішньовенно (200 мг включно), а надалі два рази на день, внутрішньо (що еквівалентно внутрішньовенній дозі) як додаткової терапії дорослих пацієнтів з парціальними судомами віком від 16 до 60 років.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після внутрішньовенного введення Cmax досягається наприкінці інфузії. Концентрація в плазмі крові зростає пропорційно дозі після перорального прийому (100-800 мг) та внутрішньовенного введення (50-300мг).

Розподіл

Об’єм розподілу становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв’язування з білками плазми – менше 15 %.

Метаболізм

95 % дози виводиться нирками в незмінному стані (близько 40 % від дози) і у вигляді метаболітів (О-десметиловий метаболіт – менше 30 %). Частка полярної фракції в сечі (імовірно, похідні серину) становила приблизно 20 %, проте її виявляли в плазмі тільки у невеликих кількостях (0-2 %) у деяких пацієнтів. Кількість інших метаболітів, виявлених в сечі, становить 0,5-2 %.

Метаболізм лакосаміду вивчений не повністю. Данні in vitro показують що CYP2C9, CYP2C19, та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-десметилового метаболіту, але вклад одного з цих ізоферментів, як головного, не був підтверджений даними in vivo. Не було відзначено жодних клінічно значущих відмінностей впливу лакосаміду при порівнянні його фармакокінетики у сильних метаболізаторів (ЕМ, з функціонуючим СYР2С19) та слабких метаболізаторів (РМ, з недостатністю функціонування СYР2С19).

Крім того, дослідження взаємодії з омепразолом (інгібітор СYР2С19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду у плазмі крові, що свідчить про неістотну значущість цього шляху. Концентрація О-десметилового метаболіту в плазмі становить приблизно 15 % від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності.

Виведення

Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції і біотрансформації. Після перорального та внутрішньовенного введення радіоактивно міченого лакосаміду приблизно 95 % радіоактивності було виявлено у сечі та менше 0,5 % − у калі. Період напіввиведення становить приблизно 13 годин. Фармакокінетика пропорційна дозі, не змінюється з часом і характеризується низькою між- та інтраіндивідуальною варіабельністю. При застосуванні двічі на день рівноважні концентрації в плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації в плазмі приблизно в 2 рази.

Застосування одноразової навантажувальної дози 200 мг наближає рівноважну концентрацію препарату в плазмі до такої, яку можна порівняти із застосуванням препарату внутрішньо у дозі 100 мг два рази на день.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Стать

Клінічні дослідження показали, що стать не має клінічно значущого впливу на концентрацію лакосаміду в плазмі крові.

Порушення функції нирок

Значення AUC для лакосаміду збільшувалось приблизно на 30 % у пацієнтів з порушенням функції нирок слабкого та середнього ступеня та на 60 % у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок та у пацієнтів в термінальній стадії ниркових захворювань, які потребують гемодіалізу. Проте ці захворювання не впливають на Cmax.

Лакосамід ефективно виводиться з плазми крові при проведенні гемодіалізу. Через 4 години гемодіалізу AUC лакосаміду знижується приблизно на 50 %. Тому після проведення гемодіалізу рекомендовано збільшити дозу препарату. Вплив О-десметилового метаболіту зростає у декілька разів у пацієнтів з середнім та тяжким порушенням функції нирок. Якщо гемодіаліз у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводився, ці значення безперервно зростали, що видно з аналізів, які проводились протягом 24 год. Невідомо, чи збільшення впливу метаболіту препарату у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності може викликати появу побічних реакцій, проте не була виявлена жодна фармакологічна активність цього метаболіту.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда–П’ю) було виявлено підвищену концентрацію лакосаміду (приблизно на 50 % вище AUCnorm). Підвищений вплив препарату частково спричинений зниженою функцією нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів, які брали участь у дослідженні, спричинило збільшення значень AUC лакосаміду на 20 %. Фармакокінетика лакосаміду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалась.

Люди літнього віку (понад 65 років)

У ході досліджень, що проводились за участю жінок та чоловіків літнього віку та включали 4 пацієнтів віком понад 75 років, рівень AUC становив приблизно на 30 та 50 % більше порівняно з людьми молодого віку відповідно. Такий результат частково спричинений низькою масою тіла. Ця різниця становить 26 та 23 % відповідно при зведеній різниці маси тіла. Також спостерігалось зростання варіабельності впливу препарату на пацієнта. В ході цього дослідження було встановлено, що у пацієнтів літнього віку нирковий кліренс лакосаміду був лише трохи зниженим.

Загальну дозу препарату необхідно зменшувати тільки у разі зниження функції нирок.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий, безбарвний розчин.

Несумісність

Було встановлено, що препарат Вімпат® у вигляді розчину для інфузій при змішуванні з нижчезазначеними розчинниками є фізично сумісним та хімічно стабільним не менше 24 годин, якщо він зберігається у скляних або ПВХ контейнерах при температурі не вище 25 оС. 

Розчинники:

натрію хлорид 9 мг/мл (0,9 %), розчин для ін’єкцій,

глюкоза 50 мг/мл (5 %), розчин для ін’єкцій,

лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій.

Термін придатності

3 роки.

Хімічна та фізична стабільність препарату під час застосування зберігається протягом 24 годин при температурі до 25 оС, якщо продукт змішували з розчинниками, наведеними в розділі «Несумісність».

З мікробіологічної точки зору, препарат слід використати негайно. Якщо препарат не використовується негайно, за час і умови зберігання відповідальність несе користувач (звичайно це не більше 24 годин при температурі 2-8 °С). 

Умови зберігання

Зберігати у сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 ºС.

Упаковка

По 20 мл розчину у флаконі з безбарвного скла, закупореному гумовою пробкою сірого кольору, яка обтиснута алюмінієвим ковпачком з поліпропіленовим диском сірого кольору. По 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Заявник

ЮСБ Фарма С.А.

Місцезнаходження

Алле де ля Решерш, 60, В-1070 Брюссель, Бельгія.

Виробник

Ейсіка Фармасьютикалз ГмбХ (виробник відповідний за випуск та контроль якості).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Альфред-Нобель-Штр. 10, 40789 Монхайм на Рейні, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина (відповідальний за випуск).