Меню
Компания
Доставка
Оплата
Гарантия
Акции
Контакты
Корзина
Аптека Плюс
Меню

Айлия

Товаров: 1
Сортировка:
Айлия раствор для инъекций 40 мг/мл флакон 0,278 мл №1
Производитель: Bayer Pharma (Германия)
1842282грн Купить В наличии
Доставка:
  • Отделение «Нова Пошта»
  • Курьер «Нова Пошта»
  • Самовывоз из Аптеки
Оплата:
  • На карту ПриватБанка
  • Наложенный платеж
  • Наличными в аптеке
  • Описание
  • Инструкция
  • Отзывы (0)
  • Описание Айлия

    Категория:
    • Лекарственные средства
    Действующее вещество:
    • Афлиберсепт
    Код АТХ:
    • S Средства, действующие на органы чувств
    • S01 Препараты для лечения заболеваний глаз (применяемые в офтальмологии)
    • S01L Средства для применения при сосудистых глазных заболеваниях
    • S01LA Антинеоваскуляризационные средства
    • S01LA05 Афлиберцепт
    Форма выпуска:
    • раствор для инъекций
    Торговая марка:
    • Bayer Pharma (Германия)
    Производитель:
    • Bayer Pharma (Германия)
    Количество в упаковке:
    • 1
  • Инструкция Айлия

    Склад

    діюча речовина: афліберсепт;

    1 мл розчину для ін’єкцій містить 40 мг афліберсепту;

    допоміжні речовини: полісорбат 20; натрію фосфат одноосновний, моногідрат; натрію фосфат двоосновний, гептагідрат; натрію хлорид; сахароза; вода для ін’єкцій.

    Лікарська форма

    Розчин для ін’єкцій.

    Основні фізико-хімічні властивості: розчин без видимих часток.

    Фармакотерапевтична група

    Засоби, які застосовують при розладах судин ока.

    Код АТХ

    S01L A05.

    Фармакологічні властивості

    Фармакодинаміка.

    Афліберсепт є рекомбінантним гібридним білком, що складається із частин позаклітинних доменів 1-го та 2-го рецепторів до судинного ендотеліального фактора росту (Vascular Endothelial Growth Factor — VEGF) людини, злитих з Fc-ділянкою людського IgG1.

    Афліберсепт виробляється клітинами К1 яєчника китайського хом’ячка за технологією рекомбінантної ДНК.

    Афліберсепт діє як розчинний рецептор-пастка, який зв’язує судинний ендотеліальний фактор росту-А (VEGF-А) та плацентарний фактор росту (Placental Growth Factor - PlGF) зі значно вищою спорідненістю, ніж при зв’язуванні з природними рецепторами і, таким чином, може інгібувати зв’язування і активацію цих споріднених VEGF-рецепторів.

    Механізм дії. VEGF-A та PlGF є членами VEGF-сімейства ангіогенних факторів, які можуть діяти на ендотеліальні клітини як сильнодіючі мітогенні та хемотаксичні фактори, а також фактори проникності судин. VEGF реалізує свою дію через два тирозинкіназні рецептори VEGFR-1 та VEGFR-2, присутні на поверхні ендотеліальних клітин. PlGF зв’язується лише з VEGFR-1, що також присутній на поверхні лейкоцитів. Надмірна активація цих рецепторів з боку VEGF-A може призвести до патологічної неоваскуляризації та надмірної проникності судин. PlGF може діяти синергічно з VEGF-A у вказаних процесах та сприяти лейкоцитарній інфільтрації і запаленню судин.

    Фармакодинамічні ефекти.

    Волога ВМД.

    Волога ВМД характеризується патологічною хоріоїдальною неоваскуляризацією (ХНВ). Просочування крові та рідини, спричинене ХНВ, може спричинити потовщення сітківки або набряк та/або суб-/інтраретинальний крововилив, що призводить до втрати гостроти зору.

    У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія® (по 1 ін’єкції 1 раз на місяць впродовж 3 місяців поспіль з наступним застосуванням препарату 1 раз на 2 місяці), незабаром після початку терапії спостерігали зниження показників товщини сітківки та зменшення середнього розміру ділянки ХНВ, що відповідає результатам, отриманим для ранібізумабу, при його застосуванні в дозі 0,5 мг 1 раз на місяць.

    У дослідженні VIEW1 середнє зниження показників товщини сітківки за даними оптичної когерентної томографії (ОКТ) становило на 52-му тижні 130 мікрон у групі, яка отримувала препарат Айлія® у дозі 2 мг 1 раз на 2 місяці, і 129 мікрон у групі, яка отримувала лікування ранібізумабом у дозі 0,5 мг 1 раз на місяць. У дослідженні VIEW2 на 52-му тижні середні показники зменшення товщини сітківки за даними ОКТ склали, відповідно, 149 і 139 мікрон у групі, яка отримувала лікування препаратом Айлія® (2 мг через місяць), та у групі, яка отримувала ранібізумаб (0,5 мг щомісячно).

    Зменшення розміру ділянки ХНВ та товщини сітківки зазвичай зберігалося впродовж другого року досліджень.

    Набряк макули, що розвинувся внаслідок тромбозу центральної вени сітківки (ТЦВС).

    При ТЦВС розвивається ішемія сітківки, що спричиняє вивільнення VEGF, що в свою чергу порушує стійкість тісних зв’язків та сприяє проліферації ендотеліальних клітин. Активація VEGF асоціюється з руйнацією гемато-ретинального бар’єру, а підвищена проникність судин спричиняє набряк сітківки, стимулює ріст ендотеліальних клітин та неоваскуляризацію.

    У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія® (1 ін’єкція 1 раз на місяць впродовж 6 місяців) спостерігалася стійка, швидка і потужна відповідь за даними морфологічних показників (товщина центральної ділянки сітківки (central retinal thickness - CRT) згідно з результатами ОКТ)). Покращення середніх показників CRT зберігалися до 24-го тижня.

    Товщина сітківки за даними ОКТ на 24-му тижні порівняно з вихідними показниками була вторинною кінцевою точкою ефективності в дослідженнях COPERNICUS та GALILEO. У цих двох дослідженнях відмічено статистично значущі середні зміни CRT за період від вихідного рівня до 24-го тижня на користь препарату Айлія®.

    Таблиця 1

    Фармакодинамічні параметри на 24-му, 52-му та 76-му/100-му тижнях (повний аналіз із застосуванням методу LOCF) у дослідженнях COPERNICUS та GALILEO.

    Показники ефективності
    COPERNICUS
    GALILEO
    24 тижні
    52 тижні
    100 тижнів
    24 тижні
    52 тижні
    76 тижнів
    Контроль
    (N = 65)
    Айлія®
    2 мг 1 раз на 4 тижні
    (N = 112)
    КонтрольС)
    (N = 65)
    Айлія®
    2 мг
    (N = 112)
    Контроль C, D)
    (N = 65)
    Айлія®D)
    2 мг
    (N = 112)
    Контроль
    (N = 67)
    Айлія®
    2 мг 1 раз на 4 тижні
    (N = 103)
    Контроль
    (N = 67)
    Айлія®
    2 мг
    (N = 103)
    Контроль E)
     
    (N = 67)
    Айлія® E)
    2 мг
    (N = 103)
    Середня зміна товщини сітківки порівняно з вихідною
    ‑145
    ‑457
    ‑382
    ‑413
    • 343
    • 390
    ‑169
    ‑449
    ‑219
    ‑424
    • 306
    • 389
    Різниця середніх показників розрахована за методом LSA,B)
     
    ‑312
     
    ‑28
     
    • 45
     
    ‑239
     
    ‑167
     
    • 44
    (95 % ДІ)
     
    (‑389, ‑234)
     
    (‑121, 64)
     
    (-142, 53)
     
    (‑286, ‑193)
     
    (‑217, ‑118)
     
    (-99, 10)
    p
     
    p <0,0001
     
    p=0,5460
     
    p=0,3661
     
    p <0,0001
     
    p <0,0001
     
    p=0,1122

    A) Різниця між препаратом Айлія® (2 мг 1 раз на 4 тижні) і контролем.

    B) LS: Різниця середніх значень, отриманих методом найменших квадратів (Least Square), та довірчий інтервал (ДІ) базуються на моделі коваріаційного аналізу (ANCOVA) із застосуванням вихідних значень як коваріат, та враховують групу лікування, регіон (Америка порівняно з рештою країн у дослідженні COPERNICUS та Європа порівняно з Азією/Тихоокеанським регіоном у дослідженні GALILEO), вихідну категорію гостроти зору з максимально можливою корекцією (>20/200 і ≤20/200).

    C) У дослідженні СОРERNICUS контрольна група пацієнтів могла отримувати препарат Айлія® за потребою з частотою 1 раз на 4 тижні впродовж періоду з 24-го по 52-й тиждень; пацієнти здійснювали візити кожні 4 тижні.

    D) У дослідженні COPERNICUS пацієнти як з контрольної групи, так і з групи, яка отримувала лікування препаратом Айлія® в дозі 2 мг, отримували препарат Айлія® у дозі 2 мг за потребою 1 раз на 4 тижні починаючи з 52-го по 96-й тиждень; пацієнти були зобов’язані здійснювати щоквартальні візити, проте, у разі потреби, могли проходити обстеження 1 раз на 4 тижні.

    E) У дослідженні GALILEO пацієнти як з контрольної групи, так і з групи, яка отримувала терапію препаратом Айлія® 2 мг, отримували препарат Айлія® у дозі 2 мг за потребою 1 раз на 8 тижнів, починаючи з 52-й по 68-й тиждень; пацієнти були зобов’язані здійснювати візити 1 раз на 8 тижнів.

    Діабетичний набряк макули.

    Діабетичний макулярний набряк характеризується збільшенням проникності судин та ушкодженням капілярів сітківки, що може призвести до втрати гостроти зору.

    У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія®, невдовзі після початку лікування спостерігали швидку й потужну відповідь з боку морфологічних показників (CRT) згідно з результатами ОКТ. Відмічено статистично значущі середні зміни CRT за період від вихідного рівня до 52-го тижня на користь препарату Айлія®.

    У дослідженні VIVID-DME результати ОКТ показали наступне середнє зменшення товщини сітківки відповідно – 192,4 і – 66,2 мікрон на 52-му тижні для групи, яка отримувала терапію препаратом Айлія® (2 мг 1 раз на 8 тижнів), та групи, яка проходила лазерну терапію.

    На 52-му тижні у дослідженні VISTA-DME середнє зменшення товщини сітківки за даними ОКТ становило відповідно –183,1 мікрон в групі, яка отримувала Айлія® (2 мг 1 раз на 8 тижнів), і – 73,3 мікрон у групі, яка отримувала лазерну терапію.

    Клінічна ефективність та безпека.

    Волога ВМД.

    Безпеку та ефективність препарату Айлія® оцінювали у ході двох рандомізованих, багатоцентрових, подвійних сліпих досліджень з активним контролем у пацієнтів із вологою формою ВМД. Загалом у двох дослідженнях з оцінки ефективності терапії (VIEW 1 і VIEW 2) брали участь 2412 пацієнтів (із них 1817 пацієнтів отримували препарат Айлія®). У кожному з цих досліджень рандомізація пацієнтів здійснювалася за співвідношенням 1:1:1:1 до 4 груп за режимами лікування:

    Група 1. Введення Айлія® 2 мг кожні 8 тижнів (після 3 первинних ін’єкцій) (Eylea 2Q8).

    Група 2. Введення Айлія® 2 мг кожні 4 тижні (Eylea 2Q4).

    Група 3. Введення Айлія® 0,5 мг кожні 4 тижні (Eylea 0,5Q4).

    Група 4. Введення ранібізумабу у дозі 0,5 мг кожні 4 тижні (ranibizumab 0,5Q4).

    Вік пацієнтів був у діапазоні від 49 до 99 років, середній вік - 76 років.

    Впродовж другого року досліджень пацієнти продовжували отримувати ті ж дози, які були призначені їм при рандомізації, проте зі зміненим режимом дозування, складеним виходячи із результатів дослідження функції зору та об’єктивного дослідження з максимальним протокольним інтервалом між застосуванням доз – 12 тижнів.

    В обох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності була частина пацієнтів у популяції пацієнтів «за протоколом», у яких відзначалося збереження рівня зору (втрата гостроти зору менше 15 літер на 52-ий тиждень порівняно з вихідним рівнем).

    У дослідженні VIEW1 на момент 52-го тижня збереження рівня зору відмічалося у 95,1 % пацієнтів з групи «Eylea 2Q8» і 94,4 % пацієнтів з групи «ranibizumab 0.5Q4». Встановлено, що терапія препаратом Айлія® не поступається і є клінічно еквівалентною терапії, що застосовувалася у групі «ranibizumab 0,5Q4».

    У дослідженні VIEW2 на момент 52-го тижня збереження рівня зору спостерігалося у 95,6 % пацієнтів у групі «Eylea 2Q8» та 94,4 % пацієнтів із групи «ranibizumab 0,5Q4». Встановлено, що терапія препаратом Айлія® не поступається і є клінічно еквівалентною терапії, що застосовувалася у групі «ranibizumab 0,5Q4».

    На момент 96-го тижня відсоток пацієнтів, у яких зір покращився принаймні на 15 літер порівняно з вихідним рівнем, становив 33,44 % у групі «Eylea 2Q8» і 31,60 % у групі «ranibizumab 0,5Q4».

    Спостерігали зменшення середнього розміру ураження ХНВ в усіх групах обох досліджень.

    Протягом другого року досліджень, як правило, відмічалося збереження ефективності до моменту останньої оцінки, що проводилась під час 96 тижня.

    Упродовж другого року досліджень щомісячного введення ін’єкцій потребували 2-4 % пацієнтів, а третина пацієнтів потребувала введення принаймні 1 ін’єкції з інтервалом у 1 місяць.

    Набряк макули, що розвинувся внаслідок ТЦВС.

    Безпеку та ефективність препарату Айлія® вивчали у двох рандомізованих багатоцентрових подвійних маскованих контрольованих дослідженнях у пацієнтів із набряком макули, пов’язаним із тромбозом центральної вени сітківки (ТЦВС). Всього в обох дослідженнях (COPERNICUS та GALILEO) пройшли лікування та оцінку його ефективності 358 пацієнтів (217 — отримували препарат Айлія®). В обох дослідженнях пацієнтів розподілили у співвідношенні 3:2 (введення препарату Айлія® 2 мг кожні 4 тижні (2Q4) або імітування ін’єкції в контрольній групі, загальна кількість ін’єкцій — 6)). Вік пацієнтів становив від 22 до 89 років, середній — 64 роки.

    Після 6 щомісячних ін’єкцій пацієнти отримували лікування тільки якщо вони відповідали попередньо встановленим критеріям для повторного лікування, окрім осіб із контрольної групи у дослідженні GALILEO, яким продовжували проводити імітацію ін’єкції (від контролю до контролю) до 52-го тижня. Починаючи з цього моменту всім пацієнтам, які відповідали попередньо встановленим критеріям, було запропоновано лікування.

    У обох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності був відсоток пацієнтів, у яких на момент 24 тижня відмічено покращення показника ГЗММК (гострота зору з максимально можливою корекцією) принаймні на 15 літер порівняно з вихідними значеннями.

    Вторинною кінцевою точкою ефективності в обох дослідженнях COPERNICUS і GALILEO була зміна гостроти зору на момент 24-го тижня порівняно з вихідними показниками.

    У цих двох дослідженнях спостерігали статистично значущі відмінності на користь препарату Айлія® між лікувальними групами. Відсоток пацієнтів, у яких на момент 24-го тижня відмічено покращення показника ГЗММК принаймні на 15 літер порівняно з вихідними значеннями у дослідженні COPERNICUS становив 56 % у групі Айлія® (2Q4) та 12 % у контрольній групі; у дослідженні GALILEO – 60 % у групі Айлія® (2Q4) та 22 % у контрольній групі.

    В обох базових дослідженнях максимальне поліпшення гостроти зору досягалося впродовж 3-го місяця з наступною стабілізацією впливу на гостроту зору та товщину центральної ділянки сітківки до 6-го місяця. Статистично значуща відмінність зберігалася до 52-го тижня.

    Сприятливий вплив лікування препаратом Айлія® на зорові функції був аналогічним у підгрупах пацієнтів незалежно від стану перфузії сітківки на вихідному рівні.

    Діабетичний набряк макули.

    Безпеку та ефективність препарату Айлія® вивчали у двох рандомізованих, багатоцентрових, подвійних сліпих дослідженнях з активним контролем у пацієнтів із ДНМ. Оцінка ефективності лікування здійснювалася, виходячи з даних для 862 рандомізованих пацієнтів, які отримали лікування. З них 576 пацієнтів були рандомізовані для введення препарату Айлія® у двох дослідженнях (VIVIDDME і VISTADME). У кожному дослідженні методом рандомізації пацієнти були розподілені у співвідношенні 1:1:1 до однієї із 3 груп лікування:

    1) введення препарату Айлія® по 2 мг кожні 8 тижнів після 5 первинних щомісячних ін’єкцій (Eylea 2Q8);

    2) введення препарату Айлія® по 2 мг кожні 4 тижні (Eylea 2Q4);

    3) проведення макулярної лазерної фотокоагуляції (активний контроль).

    Починаючи з 24 тижня пацієнти, які відповідали попередньовстановленим межовим параметрам щодо втрати зору, могли отримувати додаткове лікування: пацієнти у групах із застосування Айлія® могли проходити лазерну терапію, а хворі з груп лазерної терапії – отримувати препарат Айлія®.

    Вік пацієнтів становив від 23 до 87 років, середній вік – 63 роки.

    Більшість пацієнтів в обох дослідженнях були хворі на цукровий діабет 2-го типу.

    У цих двох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності була середня зміна показника ГЗММК на 52-му тижні щодо вихідного рівня, згідно з даними шкали ETDRS (шкала для перевірки гостроти зору, яка застосовувалася у дослідженні щодо лікування діабетичної ретинопатії на ранніх стадіях). Показники ефективності, зафіксовані як у групі «Eylea 2Q8», так і в групі «Eylea 2Q4», мали суттєву статистичну значущість і переважали аналогічні показники, отримані у контрольній групі лазерної терапії.

    Середня різниця у показниках ГЗММК, за даними шкали ETDRS, визначена на 52-му тижні щодо вихідного рівня, у дослідженні VIVIDDME становила +10,7 у групі «Eylea 2Q8»; +10,5 у групі «Eylea 2Q4» та +1,2 у контрольній групі лазерної терапії; у дослідженні VISTADME +10,7 у групі «Eylea 2Q8»; +12,5 у групі «Eylea 2Q4» та +0,2 у контрольній групі лазерної терапії.

    Відсоток пацієнтів, у яких на момент 52-го тижня відмічено покращення показника ГЗММК принаймні на 15 літер порівняно з вихідними значеннями у дослідженні VIVIDDME становив 33 % у групі Айлія® (2Q8), 32 % у групі Айлія® (2Q4) та 9 % у контрольній групі лазерної терапії; у дослідженні VISTADME – 31 % у групі Айлія® (2Q8), 42 % у групі Айлія® (2Q4) та 8 % у контрольній групі лазерної терапії.

    У дослідженнях VIVIDDME та VISTADME первинну анти-VEGF терапію отримали відповідно 36 (9 %) і 197 (43 %) пацієнтів з періодом відмивки, що становив 3 місяці або більше. Результати лікування у підгрупі пацієнтів, які отримували інгібітор VEGF до участі у дослідженні, були аналогічні результатам, які відмічалися у пацієнтів, які до участі у дослідженні не отримували інгібітори VEGF.

    Пацієнти з двобічною формою захворювання могли отримувати анти-VEGF терапію другого ока, якщо це було визнане за необхідне лікарем. У дослідженні VISTADME 198 (65 %) пацієнтів із групи лікування препаратом Айлія® отримували ін’єкції Айлія® в обидва ока; у дослідженні VIVIDDME у 70 (26 %) пацієнтів із групи лікування препаратом Айлія® анти-VEGF терапія двох очей різнилася між собою.

    Доклінічні дослідження.

    У ході доклінічних досліджень з вивчення токсичності застосування багаторазових доз небажані ефекти відмічали тільки при системній експозиції, яка вважається суттєво більшою за максимальну експозицію у людини після інтравітреального введення препарату у клінічно рекомендованій дозі, що вказує на невелике значення для клінічного застосування.

    Дослідження щодо мутагенного або канцерогенного потенціалу афліберсепту не проводилися.

    Фармакокінетика.

    Препарат Айлія® вводять безпосередньо у склоподібне тіло для реалізації місцевої дії в оці.

    Всмоктування/розподіл.

    Афліберсепт після його інтравітреального введення всмоктується з ока до системного кровотоку повільно, основна кількість його знаходиться в системному кровотоці у вигляді неактивного стабільного комплексу з VEGF; проте лише «вільний афліберсепт» здатний зв’язувати ендогенний VEGF.

    Під час додаткового дослідження фармакокінетичних властивостей у 6 пацієнтів із неоваскулярною (вологою) ВМД із частим забором зразків відмічено низькі максимальні концентрації вільного афліберсепту в плазмі крові (системні Смакс), що становили в середньому близько 0,02 мкг/мл (діапазон від 0 до 0,054) протягом 1-3 діб після інтравітреальної ін’єкції 2 мг афліберсепту й зовсім не були виявлені майже в усіх пацієнтів через два тижні після ін’єкції. Таким чином, афліберсепт не накопичується в плазмі крові при інтравітреальному введенні 1 раз на 4 тижні.

    Середня максимальна концентрація у плазмі крові вільного афліберсепу становить близько від 50 до 500 разів нижче концентрації афліберсепту, необхідної для інгібування на 50 % біологічної активності системного VEGF на моделях тварин. У тварин спостерігали зміни артеріального тиску після досягнення рівня циркулюючого вільного афліберсепту близько 10 мкг/мл. Показники артеріального тиску поверталися до вихідних значень, коли рівень знижувався нижче близько 1 мкг/мл. У дослідженні на здорових добровольцях було встановлено, що після інтравітреального введення 2 мг афліберсепту пацієнтам, середня максимальна концентрація у плазмі крові вільного афліберсепту більш ніж у 100 разів нижче концентрації, необхідної для половини максимального зв’язування системного VEGF (2,91 мкг/мл). Тому системні фармакодинамічні ефекти, такі як зміни артеріального тиску, мало вірогідні.

    Ці фармакокінетичні результати було підтверджено у додаткових фармакокінетичних дослідженнях у пацієнтів із тромбозом центральної вени сітківки (ТЦВС) (середнє Cmax вільного афліберсепту в плазмі крові – 0,046 мкг/мл (діапазон від 0 до 0,081 мкг/мл), а у пацієнтів із ВМД (середнє Cmax вільного афліберсепту в плазмі крові – 0,032 мкг/мл (діапазон від 0 до 0,076 мкг/мл). Після інтравітреальної ін’єкції плазмові рівні вільного афліберсепту поступово знижуються та стають нижче межі виявлення впродовж 1 тижня.

    Виведення

    Дослідження метаболізму лікарського засобу Айлія® не проводились у зв’язку з тим, що цей препарат є протеїновмісним (препаратом на основі протеїну). Вільний афліберсепт зв’язується з VEGF із утворенням стабільного, інертного комплексу. Як і у випадку з іншими великими білками, як вільний, так і зв’язаний афліберсепт, як очікується, виводиться шляхом протеолітичного катаболізму.

    Порушення функції нирок

    Не було проведено спеціальних досліджень препарату Айлія® у пацієнтів із нирковою недостатністю.

    Фармакокінетичний аналіз пацієнтів у дослідженні VIEW 2, серед яких 40 % мали ниркову недостатність (легкого ступеня тяжкості – 24 %, середнього – 15 % та тяжкого – 1 %), не виявив різниці у показниках концентрації діючої речовини у плазмі крові після інтравітреального застосування з частотою 1 раз на 4 тижні

  • Отзывы покупателей о Айлия

    Добавьте свой отзыв